Коли дороги життьової
Тебе підхопить вітер злий,
По вінця сили трудової
У серце стомлене налий.
Нехай не виє самотина,
Як чорний пес за ворітьми!
Скажи крізь муку: я - людина!
Зрадій крізь горе: я - з людьми!
М. Рильський
________________________________________________________________
ЖІНКИ БОГІВ ПРИДУМУЮТЬ У НЕБІ
Жінки богів придумують у небі,
Бо важко жити і не знати віри.
Жінки богів придумують, бо треба
Комусь любов свою гірку довірить.
Земля в цвіту...
А жінці й неба мало,
Коли душа палає на вогні.
І я в свій час невтішно сумувала
І марнувала вигадками дні.
Тепер сміюсь...
Така пора настала:
З любові-гніту вивільнить крило.
Тепер я знаю,
Що для щастя мало
Мені моєї вигадки було.
Життя - навчить, а досвід -
покарає.
Та істини збагнути не дано:
Коли боги придумані вмирають,
Жінки за ними плачуть все одно.
Г. Чубач
Весняний вечір. Молоді тумани.
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
- Я так тебе любила, мій коханий.
- Пробач мене - я так тебе любив.
І срібляться озерами долини,
Шовковий шепіт пригашених калюж,
Мені ти все життя, немов дружина,
Мені ти все життя, неначе муж.
- А пам'ятаєш?
- Добре пам'ятаю.
- А не забув?
- Чи не забув? О, ні. Здається, Знову в молодість вертаю,
Все наче увижається вві сні.
- І першу зустріч?
- Першу і останню.
- А я лиш першу. Ніби й не було
Минулих років нашому коханню,
Не вір, що за водою все спливло.
- Не треба, люба.
- Знаю, що не треба.
Хай давні душі б'ються на ножах.
А єдиніться - предковічне небо
Вам спільний шлях покаже по зірках.
В. Стус
Неправда те, що люблять тільки раз
І лиш одну в житті чи там одного.
Не перше я люблю, й не першу вас,
Та не любив ніколи так нікого.
Стою, я знаю на хисткій межі
І перед мене звивиста стежина,
Та не вдаватимусь я до олжі
І до банального "моя єдина".
Дарма мені, що накладуть тавро,
На мене злоязикі моралісти.
Любов моя - не зло, вона - добро,
Талан вона ясний і променистий.
Я не приховую - вина моя,
Що ви не перша, але ви остання.
І як саме життя, люблю я Вас.
Моя зоря вечірня, а не рання.
Д. Бобир