Вчительська доля
Ірина Зуй
Звуть мене просто - Ірина,
Рідний край мій - Україна.
Я в школі мову викладаю,
Дітей читати закликаю.
Свою роботу покликанням вважаю.
Віршики і казочки для дітей складаю.
Я з дитинства мріяла вчителькою стати.
Дуже-дуже полюбляда книжечки читати.
... А час на місці не стоїть.
Мрія реальністю вже стала:
Освіту вищу здобула,
Свою сім'ю побудувала.
Важко бути вчителькою, мамою, дружиной,
Бо робота забирає всі вільні години.
Чоловік усе це терпить - не бере утома,
Бо й самого досить часто не буває вдома.
Ось вечір в хаті настає,
Уся сім'я моя читає.
Син про гетьманів вивчає,
Доня твори все складає.
А чоловік десь ще мандрує -
Котли людям ремонтує.
А я тихесенько чекаю
Й учнівські зошити гортаю.
Журнал, конспекти, протоколи -
Не дають спокійно спати.
А вранці знову йду до школи:
Вчить рідну мову поважати.
2013 рік
Я ЗНАЮ, ЯК КОХАЮТЬ ДО ЗАГИНУ,
Я ЗНАЮ ЧОРНЕ, БІЛЕ І РЯБЕ,
Я ЗНАЮ, ЯК ГОСПОДЬ СТВОРИВ ЛЮДИНУ,
Я ЗНАЮ ВСЕ Й НЕ ЗНАЮ ЛИШ СЕБЕ.
Франсуа Війон
Єднаймось, браття-українці!
Ірина Зуй
Моя стражденна Україно,
За що ж тебе отак цькують?
Живцем виймають з тебе душу,
Брати-сусіди твою кров п’ють!
Знову схиляють на коліна,
Знову принижують, кричать:
«Немає мови і країни!»
Нехай кричать… Нас не здолать!
Ми, українці, сильні духом!
Нікому зла ми не бажали
І на чуже не зазіхали,
А от мовчати не змогли.
Терпець урвався – піднялися!
Бажаєм кращого життя!
І вороги наші збудились:
Підступно рвуть нас на шмаття.
Як злочинці Крим украли,
Донбас шматують до цих пір!
А ми ж братами їх вважали…
Отак сусідові і вір!
Єднаймось, браття-українці,
Нащадки славних козаків.
Зіткнемо руки, наче в танці,
І виженемо ворогів!
Велику, вольну і нову,
Шевченком омріяну Вкраїну,
Агресорам не віддамо,
Допоки в світі живемо!!!
2014 рік
ІРИНА ТА ВІТАЛІНА ЗУЙ
